УКРАИНА, 6 июл. - SV Development. Інформаційний шабаш, навколо прийнятого ВР Закону «Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами в іноземній валюті», вражає своєю істеричністю, масштабом, некомпетентністю та відвертою брехнею. Правда у наступному: в ситуації з валютними кредитами є чотири «винуваті» сторони: позичальники, які повелися на «халяву»; банки, котрі зробили валютні кредити суттєво привабливішими від гривневих; НБУ, який допустив таке валютне кредитування та обвал гривни, і держава, в особі всіх гілок влади.

 І. Передісторія.
 
Еліфрон Фрідман, лауреат Нобелівської премії зі Стенфордського університету, в інтерв'ю Національному громадському радіо, у січні 1996 року, сказав: «Безперечно, що це Федеральний Резерв викликав Велику Депресію, скоротивши обсяг грошей в обігу, з 1929 року по 1933 рік, на третину».
 
Так звана Федеральна Резервна Система, створена у США згідно «Закону про Федеральний Резерв» в 1913 році, є приватною структурою та де-факто знаходиться в руках кількох надпотужних фінансово-промислових кланів, які, на сьогодні, володіють та контролюють значну частину всіх світових активів через монопольне право на емісію долара США.
 
Для заволодіння реальними багатствами, монополісти на випуск грошей та на істину (всі світові ЗМІ у їхніх руках) регулярно влаштовують так звані «кризи», фінансують диктаторів і розпочаті ними війни, просувають до вершин влади або знищують президентів і правителів суверенних держав та займаються іншими нехорошими речами, про що належні їм ЗМІ скромно мовчать.
 
У 1923-26 роках у США спостерігався бурхливий економічний зріст, викликаний повсюдністю та доступністю кредитних ресурсів, як похідними фінансової політики ФРС. Люди почали масово купляти в кредит житло, автомобілі та інші, в першу чергу розрекламовані, товари масового споживання.
 
У 1927 році ФРС нарощує кредитну емісію – збільшується притік грошей у систему. Але стосується кредитна емісія в першу чергу фондового ринку і, як наслідок напомповування цього ринку доларами, у 1928-29 роках відбулося його надпотужне зростання, яке втягнуло у спекулятивну торгівлю акціями 25% населення країни.
 
У 1929 році різко припиняється кредитування і фондовий ринок обвалюється. Структури, що належать засновникам ФРС, викупляють акції ліквідних та цікавих банкірам підприємств...

Таким чином відбувся колосальний перерозподіл ресурсів та їх концентрація в руках обмеженого кола людей.
 
Цей механізм перерозподілу майна та ресурсів через фінансові спекуляції, вже через рік після створення ФРС пояснив конгресмен Ліндберг:

«Щоби підняти ціни, все що вимагається від ФРС, так це понизити облікову ставку. Внаслідок цього відбувається приплив у економіку кредитних ресурсів і бум на фондовому ринку. Згодом, коли бізнесмени звикаютьдо таких умов, Федеральний Резерв може обірвати їх примарне процвітання несподіваним підвищенням облікових ставок... За допомогою політики облікових ставок він може розхитувати ринок взад-вперед або викликати різкі зміни в економіці раптовим збільшенням різниці цих ставок. У будь-якому випадку ФРС буде володіти внутрішньою інформацією про майбутні зміни фінансової політики і наперед про них знати»
(з книжки Дмитра Карасьова «Банки-вбивці»).
 
Щодо самої Великої депресії, інший сенатор – Луїс Макфедден, відкрито звинуватив в організації цієї афери ФРС та його засновників: «Це не випадковість, а ретельно запланована подія... Міжнародні банкіри прагнули сотворити стан такого відчаю, щоби стати повелителями нас усіх...» (з цієї ж книги).
 
З подальшої історії захоплення світової фінансової системи та реальних ресурсів тими ж банкірськими кланами, можна сміливо зробити припущення, що будь-яка фінансова криза насправді є добре прорахованою фінансовою аферою з конкретними вигодонабувачами. Це стосується і так званої «іпотечної кризи» 2007-2009 років, наслідком якої є масове неповернення українцями валютних кредитів узятих на придбання житла.
 
ІІ. Передумови.
 
Український ринок іпотечного кредитування активно стимулювався ззовні.
 
Так на 1 жовтня 2007 року заборгованість за зовнішніми запозиченнями українських банків зросла до 25,4 млрд доларів, а лише за 9 місяців 2007 року банки запозичили на зовнішніх ринках 11,3 млрд дол., тобто у 2,5 разу більше, ніж за такий самий період 2006 року. Аналогічно «затарювалися» доларами українські компанії, чия заборгованість перед західними банками та інвестфондами зросла до 57 млрд доларів. Проте, що НБУ, що законодавча й виконавча гілки влади у цій ситуації жодної загрози не вбачали. Петро Порошенко, на той час Голова НБУ, стверджував, що гривна й надалі буде прив'язана до долара і залишиться в коридорі 4,95-5,25 UAH/USD, хоча у США вже зійшли паростки іпотечної «кризи», коли два хедж-фонди під управлінням банку Bear Stearns втратили на інвестиціях в іпотечні облігації 1,6 млрд доларів своїх клієнтів.
 
За твердженням видання «Форбс», а також одіозного депутата Миколи Рудьковського (одіозні депутати часом «зливають» важливу інформацію), ряд іноземних (материнські компанії наших банків) та місцевих фінансових груп дуже непогано заробляли на валютних позиках, ставки за якими, під час кредитного буму  щодо об'єктів нерухомості в Україні, були значно вищими ніж у тій самій Європі. «Як іноземні корпорації, так і місцеві фінансові групи пропагували кредитування аж до «чорної» осені 2008 року», – пише "Форбс».
http://forbes.ua/ua/business/1390900-seans-valyutnogo-kredituvannya-i-jogo-vikrittya
 
До прикладу, в січні 2008 року Лондонська міжбанківська ставка пропозиції – LIBOR, як середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками один одному, становила 4,63% у доларах США.
 
У той самий час, «за даними пропозицій 50 провідних банків, у січні 2008 року середня процентна ставка позик на первинне житло у гривні, терміном на 25 років, складала 16,2% річних, у доларах – 12,9%, у євро – 12,2%, у швейцарських франках – 9,6% річних». http://www.epravda.com.ua/publications/2010/03/22/230361/
 
Звичайно, що заманюючи позичальників «низькою», порівняно з гривневою, відсотковою ставкою на кредити в іноземній валюті, банківські структури, котрі тримували кошти від своїх закордонних, зокрема європейських донорів, були орієнтовані на надприбутки. Ці надприбутки, банківська система в цілому,  отримує шляхом створення нових грошей, завдяки системі банківського резервування з подальшим перекредитуванням, котра породжує ефект мультиплікатора.
 
Це предмет окремого дослідження, але його суть можна проілюструвати словами Джошуа Стемпа, директора банку Англії, сказаними ним ще майже сто років тому:
 
«Банки запліднені беззаконням та народжені в гріху. Банкіри володіють землею. Заберіть її у них, але залиште владу творити гроші та контролювати кредит і вони розчерком пера створять необхідну кількість грошей, щоби викупити землю назад. Заберіть у них цю могутність, і великі багатства, такі як моє, щезнуть. І це має відбутися для того, щоби цей світ став щасливим і вільним. Але, якщо хочете бути рабами банкірів та платити за власне рабство, дозвольте їм продовжувати творити гроші та контролювати кредит!»
 
Механізм глобального шахрайства, який об'єктивно не дає змоги всім позичальникам виконувати свої зобов'язання, описав один із найавторитетніших у світі дослідників природи грошей Бернард Лієтар у книжці «Алхімія грошей»:
 
«Коли банк створює гроші, надаючи вам іпотечний кредит у 100 тисяч євро, він створює лише первинний капітал. Далі банк буквально очікує, що протягом 20-ти наступних років ви повернете йому вже 200 тисяч євро. Якщо ви цього зробити не можете, то втрачаєте будинок. Ваш банк не створює процентів, а просто відправляє вас у світ на війну зі всіма іншими. Так як інші банки роблять те ж саме, система вимагає банкрутства її окремих учасників, інакше ви не отримаєте інших 100 тис. євро».
 
Ці цитати наведені свідомо та спеціально для армії хибнокомпетентних, починаючи з нашого міністра фінансів і закінчуючи провладними тролями у соцмережах, котрі вважають, що банки заробляють на різниці між депозитними та кредитними ставками і що рефінансування валютних кредитів у гривну завдасть якихось збитків банківський системі. Але про це далі.
 
Отже, кредитування у валюті закінчилося в 2009 році при курсі 7,60 за долар і, на думку деяких правників, є незаконним, оскільки суперечить як Декрету Кабінету міністрів України про валютне регулювання, так і одній із постанов самого НБУ.

Але юридичну сторону видачі валютних кредитів залишимо для правників, а зосередимося на принципах здорового глузду, логіки та справедливості, під які законодавчу базу підвести не проблема.
 
Що цікаво, той же ж пан Рудьковський, як автор законопроекту «про врегулювання ситуації з погашенням зобов'язань по кредитам в іноземній валюті...», стверджував, що фактично 90% всіх кредитних портфелів, які материнські компанії надавали своїм «дочкам» в Україні, були в 2009-2010 роках продані з дисконтом у 80-90% українським олігархічним фінансово-промисловим групам, які мали у своїй структурі банківські установи. Наші олігархи, за словами нардепа, за 10-15% від реальної вартості кредитного портфеля, скупили борги своїх громадян, щоби користуючись своїми механізмами впливу на владу, позбавити сотні тисяч людей майна. «Мені здається, що вони отримують фактично вже надприбутки...», – поділився  ще минулого року своїми здогадами пан Рудьковський.
 
Приймемо це лише як версію, але, враховуючи спекулятивну сутність  лихварської фінансової системи в цілому, візьмемо до уваги з огляду на факти, наведені нижче...
 
ІІІ. Постмайданне.
 
Факти розкрадання бюджетних коштів владою Януковича всім відомі. Так «Українська правда» колись стверджувала, що лише у 2010-2011 роках було виведено в офшорні зони 55 мільярдів доларів США. У лютому 2014 року, одразу після втечі Януковича, Арсеній Яценюк з трибуни ВР заявив, що попередня влада перерахувала туди загалом 70-ть мільярдів доларів.
 
Проте, таке розкрадання тривало постійно. При всіх владах. Згідно аналізу проведеного економічним консультантом Джеймсом Хенрі (екс-працівником компанії «Мак-Кінсі»), Україна поповнила офшорні рахунки на 167 (!) мільярдів доларів і надалі продовжує це робити! Сьогодні в подібних гріхах уже звинувачують, цілком небезпідставно й аргументовано, уряд Яценюка.
 
Якщо до виведених в офшори коштів додати всі великі й маленькі «межигір'я» країни, 88% вже на сьогодні скупленого олігархами, практично за безцінь, колись державного майна та предмети розкоші, реалізовані в Україні протягом позиченої їй незалежності, то можна цілком сміливо вважати, що сума вкраденого у народу вимірюється сотнями мільярдів доларів.
 
«Нова влада», що з'явилася після втечі Януковича завдяки тим, хто вийшов з протестом на Майдан і тим, хто з нього не повернувся, розпочала свою економічну діяльність із афери під назвою «рефінансування».
 
Так ще один одіозний депутат – пан Ляшко, минулого року оприлюднив у «своєму фейсбуці» список банків, яким дістався перший кусень нацбанківських щедрот під керівництвом одного з «комендантів Майдану» – пана Кубіва, нині народного депутата від «БПП».
 
Ось список щасливчиків рефінансування «першої хвилі»:
 
Приватбанк — 15 млрд 355 млн,
Ощадбанк — 26 млрд 634 млн,
Дельта банк (Лагун) — 9 млрд 243 млн,
Брокбізнесбанк (Курченко) — 2 млрд 954 млн,
ВіЕйБі банк (Бахматюк) — 1 млрд 937 млн,
Фінанси і Кредит (Жеваго) — 5 млрд 249 млн,
Надра (Фірташ) — 8 млрд 182 млн,
Златобанк — 766 млн,
Райфайзен банк Аваль — 900 млн,
Київська Русь — 909 млн,
Фінансова ініціатива — 2 млрд 517 млн,
Імексбанк — 3 млрд 200 млн,
ВБР (банк Януковича) — 565 млн,
Хрещатик — 360 млн,
Укрсоцбанк — 540 млн,
ПУМБ — 1 млрд 341 млн,
Форум — 472 млн,
Південний — 383 млн,
ВТБ банк (російський) — 223 млн,
Укргазбанк — 6 млрд 440 млн,
Альфа банк (російський) — 109 млн,
Укрсиббанк — 100 млн,
Промінвестбанк (російський) — 1 млрд 560 млн,
Укрексімбанк — 8 млрд 232 млн,
Родовід банк — 2 млрд 918 млн,
Фідобанк (Арбузов) — 585 млн.
 
Загалом — 101 млрд 674 млн грн.
 
Деякі з цих банків, зокрема такі потужні як «Дельта» та «Надра», на сьогодні вже банкрути.
 
Рефінсування було здійснене під 15% річних, злі язики подейкують, що не за «дякую», та породило справнє цунамі спекуляцій, хвилю, яка досі гуляє фінансовим українським морем. Зробимо дуже примітивні розрахунки. В середньому курс періоду першої хвилі рефінансування можна прийняти як 1:10 USD/UAH. Тобто банки отримали 10 мільярдів доларів США. Через рік їм потрібно було би вернути 115 мільярдів гривен. На нинішній день це приблизно 5,2 мільярди доларів. Тобто, лише на курсі банки заробили 4,8 мільярда доларів. Але насправді доходи власників банків в рази більші через той самий мультиплікаційний ефект, про розмах якого ми можемо лише здогадуватися з девальвації гривни.
 
Щоби уявити собі – скільки банківська система заробила на рефінансуванні, варто лише зазначити, що обсяг міжбанківського кредитування в 2014 році становив близько півтора трильйона (!) гривень.
 
До речі, саме падіння гривни припинилося тоді, коли НБУ просто вольовим рішенням призупинив безконтрольне вимивання за кордон, скупленої за рефінансовану гривну валюти.
 
ІV. Цифри і факти.
 
На фоні грандіозних валютно-гривневих спекуляцій, та тотальної корупції на тлі війни, "нова влада» відмахувалася як від набридливої мухи, від так званих валютних позичальників за споживчими кредитами. За даними видання «Forbes», борги фізичних осіб за іпотечними споживчими валютними кредитами на 1 січня 2015 року становили 59,9 млрд грн, що по тодішньому курсу відповідало 3,8 мільярда доларів США.

З них 1,37 мільярди доларів, або 21,633 млрд грн – це борги перед банками визнаними неплатоспроможними. Якщо цю суму можна умовно вважати «збитками» банківської системи, оскільки дані банки збанкрутували (припустімо через неповернення валютними позичальниками кредитів – ха-ха-ха!), то, згідно прийнятого Верховною Радою 2 липня законопроекту про реструктуризацію валютних кредитів, правильніше було б її рахувати як різницю між тим що збанкрутілі банки мали б отримати до і після прийняття цього закону. Якщо 1,37 млрд доларів перевести по курсу 5,05 (який здебільшого діяв на момент отримання валютних кредитів), то отримаємо 6,9 мільярда гривень. Отже, ці умовні збитки становитимуть 21,633 – 6,9 = 14,7 мільярда гривень. Ця сума є співставимою з оцінкою МВФ, який на початку березня цього року заявив, що «конвертація валютних іпотечних кредитів у гривну може призвести до втрат банківською системою» орієнтовно 16-17 млрд грн МВФ ужив термін «втрати». А втратами можуть бути як збитки, так і неотримані прибутки.
 
Чому некоректно відносити до збитків банківської системи той залишок кредитної заборгованості валютних позичальників, який вони винні діючим банкам?
 
З кількох причин. По-перше, значна частина цих валютних запозичень на сьогодні є вже погашеною – без врахування нарахованих відсотків за користування кредитом, тіло кредиту, тобто кошти які позичальники отримали в банків здебільшого у 2007-2009 роках, на сьогодні, за різними оцінками, є вже погашене на 70-90%.

По-друге, з першого траншу рефінансування банківської системи, лише банки Лагуна, Курченка та Фірташа безповоротно проковтнули понад 20 мільярдів гривен (приблизно 2 мільярди доларів на момент отримання рефінансування) виділених їм Нацбанком коштів.

По-третє, як стверджує економіст Олександр Савченко, загалом на підтримку банків-банкрутів було виділено 100 млрд.грн., а за даними НБУ всього на рефінансування банківської системи в 2014 році було скеровано 222,3 мільярди гривень; при тому, за даними «Forbes», на 1 січня 2015 року загальний обсяг заборгованості з рефінансування перед НБУ становив 108,95 млрд грн, більша частина з яких ніколи не повернеться.
 
Підсумовуючи ймовірні «збитки» банківської системи, внаслідок прийняття Закону про реструктуризацію валютних кредитів, можна однозначно стверджувати наступне: максимальна сума власне збитків, через перерахунок валютної заборгованості, є в межах заявлених МВФ «втрат», тобто 16-17 мільярдів гривень, або 1% ВВП України. Все решту – це теоретично недоотримані банками прибутки.
 
Сума зазначена МВФ, дуже суттєво (в рази!) відрізняється від тих істерично-надутих цифр, котрими заполонили весь інформаційний простір олігархічні ЗМІ з «подачі» наших фейкових «фінансових авторитетів».

До прикладу:

За «даними» НБУ, при конвертації валютних кредитів за курсом 5,05 грн/дол. збитки банківської системи сягатимуть близько 100 млрд грн та перевищать 5% ВВП, а за курсом 8,0 грн/дол. становитимуть 77 млрд грн.
Істерична заява міністра фінансів, пані Яресько, котра порівнює надумані збитки з витратами України на оборону та правоохоронні органи, та називає цифру 95 млрд грн, просто вражає своєю примітивною маніпулятивністю.
 
Те, що Нацбанк, невідомо чиїми устами, та пані міністр своїми власними, називають «збитками», можна було би віднести до категорії «неотриманих прибутків». Можна було б, якщо ми би жили в цивілізованій Європі, де: а) більшість наших чиновників уже би сиділи в тюрмі, лише за десятину ними скоєного; б) такі спеціалісти, котрі не розбираються в елементарних економічних категоріях, просто не могли би займати жодні державні посади.
 
Оскільки, суми розкрадань та розбазарювань коштів, що "папєрєдніками», що новою владою, зокрема через банківську систему, просто не співмірні з сумою реального боргу валютних позичальників, то говорити про те, що "прибутки не отримані», лише на фоні рефінансування банків-банкрутів та обсягів міжбанківського кредитування – язик не повертається.
 
V. Франки і форінти.
 
А що ж там, у цивілізованій Європі, куди начебто так прагне наша влада, невже у них не було подібних проблем?
 
Були. Зокрема в Угорщині. І угорці не злякалися прийняти Закон, порівняно з яким наш законопроект, від якого істерично відхрещуються деякі його підписанти, просто є взірцем толерантності до спекулятивної банківської системи. Верховний суд Угорщини прийшов до висновку, що підвищення курсу погашення кредиту, в залежності від курсових коливань на ринку, це грубе порушення прав позичальників. І якщо банки видали кредити у швейцарських франках, по курсу 1:140, то й платежі для погашення повинні приймати по цьому ж курсу, а не по 250 форинтів за франк, як було у момент судовго розгляду. Після такого вердикту Верховного суду, депутати сіли писати відповідний закон і прийняли його протягом трьох тижнів! Прийнятий угорським парламентом закон не лише заборонив банкам, котрі навидавали валютні кредити, змінювати відсоткові ставки та обмінний курс в залежності від ринку, а й зобов'язали компенсувати всім позичальникам пов'язані з цими порушеннями переплати, якщо договір був укладений протягом останніх десяти років!
 
Звичайно, Центробанк Угорщини (як і наш НБУ він більше підпорядкованій світовій фінансовій системі ніж власним уряду чи президенту) теж підрахував збитки банківської системи і задекларував їх у сумі 4 млрд.дол. США. Але, маючи дещо кращу від наших владоможців освіту та розуміючи суть лихварської банківської системи, угорська влада не дозволила перетворити своїх громадян у жебраків та позабирати у них майно...
Приклад Ірландії, де народ відмовився взагалі віддавати зовнішні кредити, розбазарені його урядом, і про який нам ЗМІ нічого не розповідають як і про досвід «валютного регулювання» в Угорщині, наводити не буду. Це ще нас чекає попереду...
 
VI. Запльований закон.
 
Повернемося до нинішньої ситуації зі злощасним, схваленим 229 голосами,  законопроектом за номером 1558-1.
 
Ще  на початку березня стало відомо, що в новому меморандумі з МВФ «президент Петро Порошенко зобов'язався застосувати вето у випадку прийняття Верховною Радою закону про реструктуризацію валютних кредитів шляхом переведення їх у гривневі». Про це повідомляла, зокрема, асоціація українських банків (АУБ):
«Одним із пунктів нового меморандуму з МВФ, де Україна просить надати їй розширену програму фінансування (EFF) на $17,5 млрд, є зобов’язання Президента України застосувати право вето у разі ухвалення парламентом закону про реструктуризацію валютних кредитів».
 
Отже, теоретично всі наші нардепи, котрі вміють читати, мали би знати, що прийняття подібного закону – це просто популізм, політична гра, гра в якій кожен може переграти сам себе. Проте обрали політику страуса та почали людські життя валютних позичальників (лише за даними «Кредитного майдану» близько трьохсот людей покінчило життя самогубством через незмогу віддати кредити), зрештою, як і життя тисяч полеглих у гібридній війні, розмінювати на політичний піар.
 
Не можна виключати і чийсь цинічний задум – прийняти популістський закон, та влаштувати йому публічну обструкцію, щоби похоронити надії валютних позичальників назавжди. Гарно підставили й Президента, який теж гнівно затаврував зазіхання на «святе» – банківську систему, але призабув свої публічні передвиборчі обіцянки, коли 13 квітня 2014 року заявив, що курс 12,4 грн. за долар є спекулятивно завищеним і необхідно перевести всі валютні кредити по курсу на день їх отримання.

VII. Підсумки і висновки.
 
Так, валютні позичальники самі винні, що полізли в кредитний зашморг фінансового спрута. За що вже поплатились. До прикладу – та нерухомість, котру вони придбали за валютний кредит, коштує на сьогодні значно дешевше, ніж тіло кредиту, яке вони на сьогодні вже майже погасили. Ситуація, коли банку сплачено вдвічі більше за житло ніж воно нині коштує, а позичальник ще винен і винен – це правило, а не виняток. І винятково цинічно «навішувати» на позичальників ті фінансові проблеми людей, причиною яких є шахрайська банківська система та корумпована влада під дахом жменьки олігархів.
 
2. Однаково вражає що некомпетентність влади, що економічна безграмотність та зомбованість суспільства! З одного боку влада, рівень економічних знань якої нагадує того «нового українця» – «купляю банани за два доляра, продаю за чотири і на ті два прОценти жию», з іншого суспільство, котре та ж влада пограбувала на сотні мільярдів доларів, а воно за її вказівкою готове розшматувати тих бідолах, що не можуть віддати валютні кредити, та потихеньку зводять рахунки зі своїм життям у відчаї та зневірі.

Популізм законопроекту №1558-1 як скальпель хірурга відкрив гнійник суспільних болячок охлократичної системи, головне – маніпулювання масовою свідомістю через ЗМІ, належні зграї тих, хто перетворив народ у зомбоване стадо.
 
3. Звичайно, позичальник на позичальника не схожий. Є банальні спекулянти, як правило з депутатсько-олігархічних кіл, котрі перепродували нерухомість тисячами квадратних метрів, докредитовуючись у банках. А є підприємці чи менеджери з високими, на момент фінансової іпотечної афери («іпотечна бульбашка» – це вислів Дж. Сороса) доходами, які наївно увірували рекламі та владі, котрі малювали веселкові перспективи світлого майбутнього, присаджуючи народ на фінансову голку міжнародних лихварів. Останні, як уже згадувалося: «за допомогою політики облікових ставок можуть розхитувати ринок взад-вперед або викликати різкі зміни в економіці раптовим збільшенням різниці цих ставок».
 
4. Говорити про «збитки» банківської системи, після 222,3 мільярди гривень рефінансування, виданого НБУ комерційним банкам у 2014 році, під смішні, на фоні обвалу гривні 15% річних і вже 59,6 мільярди грн під 17,5% річних виданих у цьому році, після того, як деякі експерти вже на сьогодні називають цифру 100 мільярдів, як суму котра вже назад у Нацбанк ніколи не повернеться, в контексті валютних позичальників, котрі на сьогодні вже об'єктивно віддали банкам 70-90% тіла кредиту, як мінімум не коректно.
 
Більше того, варто згадати: що кредитування у валюті було вигідне як самим банківським структурам, так і їх працівникам, котрі в 90% випадків отримували суттєво більші бонуси за «переконання» клієнтів у вигоді валютного кредитування; що починаючи з 2000-го року люди звикли до стабільного валютного курсу з середньою позначкою 1 до 5; що як влада, так і НБУ, чиє головне завдання – забезпечувати стабільність національної валюти, переконували позичальників у цій подальшій стабільності, а ставки кредиту у валюті були суттєво нижчими гривневих; що НБУ не зовсім законно допустив видачу споживчих кредитів у валюті; накінець – що зарплати людей в гривні залишилися такими як і були раніше, а ціни, буквально на все, виросли в рази.
 
5. Меседж масово закинутий в інформаційний простір усіма ЗМІ, котрі належать тим самим олігархам що й банки, з намаганням зробити винними у всіх бідах українців так званих валютних позичальників, є типовою хуцпою – нахабною та цинічною брехнею, мета якої відволікти увагу населення від тотальної корупції та розграбування держави тими ж власниками ЗМІ та політиками, котрі їм прислуговують і допомагають у масовому розкраданні коштів, майна та ресурсів, що належать українському народу.
 
6. Хто відповість зо 100 мільярдів гривень рефінансування, виданих банкам-банкрутам? Куди діваються мільярди доларів іноземних кредитів? Чому два найбільші державні банки – Ощадбанк та Укрексімбанк, в які «влили» десятки мільярдів гривень рефінансування, стоять на порозі банкрутства? А як оцінити на фоні рефінансування маже півтора трильйони (!) міжбанківських кредитів за 2014 рік? (http://www.bank.gov.ua/files/CREDITLAST.xls). Щодо останнього – це просто приклад роблення грошей із повітря за допомогою банківського мультиплікатора і привід задуматися тим, хто досі вважає що кредити беруться з депозитів.
 
Можна ще згадати про валовий зовнішній борг України, котрий зріс за десять років майже на 100 мільярдів доларів, та золотовалютні резерви, котрі з початку 2014 року зменшилися на 10 мільярдів доларів...
 
7. Все вищенаведене є обгрунтуванням тези про чотири «винуваті» сторони у ситуації з валютними споживчими кредитами та застереженням проти масового зомбування населення, яке відбувається протягом останніх трьох днів після прийняття Верховною Радою Закону «Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами в іноземній валюті». Звичайно, що прийняття популістського закону, вся суть якого зводиться до механічного перерахунку залишків валютних кредитів по курсу на день їх отримання, є лише свідченням некомпетентності парламенту в цілому. А ось коментарі НБУ, Мінфіну та перших осіб держави, як і реакція на це суспільства, свідчать про економічну безграмотність та неспроможність вирішувати реальні проблеми першими і про маніпульованість другим.
 
На завершення. У країні де-факто йде війна, що само по собі є об'єктивним форс-мажором, хоча й не визнаним юридично. У країні вся влада просякнута некомпетентністю та корупцією. У країні маса людей поставлена в умови виживання, а значна частина з них знаходиться за межею бідності.

Єдиним розумним виходом із цієї ситуації є надання «кредитних канікул»

по всім проблемним валютним кредитам, призупинення будь-яких агресивних дій з боку банків щодо позичальників та розробка комплексного механізму, котрий справедливо розподілив би відповідальність між сторонами причетними до цієї проблеми.

Консалтинговая компания "SV Development"