Загальні питання

1. Національний стандарт N 1 (далі - Стандарт) є обов'язковим для  застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності,  а також  особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

2. Особливості   проведення   оцінки   певних   видів   майна визначаються окремими національними стандартами.

3. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних  стандартах  у  значенні,  встановленому  цим Стандартом, зокрема:

• база оцінки   -  комплекс  методичних  підходів,  методів  та оціночних процедур,  що відповідають певному виду вартості  майна. Для  визначення  бази  оцінки  враховуються  мета  оцінки та умови використання її результатів;
• методичні підходи  -  загальні  способи  визначення  вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки;
• метод оцінки  -  спосіб  визначення  вартості об'єкта оцінки, послідовність  оціночних  процедур  якого  дає  змогу  реалізувати певний методичний підхід; 
• оціночні процедури  -  дії  (етапи),  виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку;
• принципи оцінки -  покладені  в  основу  методичних  підходів основні     правила     оцінки     майна,     які     відображають соціально-економічні фактори та закономірності формування вартості майна;
• об'єкти оцінки  -  майно  та  майнові  права,  які підлягають оцінці.  Об'єкти оцінки класифікують за різними ознаками, зокрема, об'єкти  оцінки  в  матеріальній та нематеріальній формі,  у формі цілісного майнового комплексу;
• об'єкти оцінки  у  матеріальній  формі   -   нерухоме   майно (нерухомість) та рухоме майно;
• нерухоме майно (нерухомість) - земельна ділянка без поліпшень або  земельна  ділянка  з  поліпшеннями,  які  з  нею   нерозривно пов'язані,  будівлі,  споруди,  їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна;
• рухоме майно  -  матеріальні   об'єкти,   які   можуть   бути переміщеними  без заподіяння їм шкоди.  До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю;
• об'єкти оцінки у нематеріальній формі - об'єкти  оцінки,  які не існують у матеріальній формі,  але дають змогу отримувати певну економічну вигоду.  До об'єктів у  нематеріальній  формі  належать фінансові  інтереси  (частки  (паї,  акції),  опціони,  інші цінні папери  та  їх  похідні,  векселі,  дебіторська   і   кредиторська заборгованість тощо), а також інші майнові права;
• об'єкти оцінки   у   формі   цілісного   майнового  комплексу (цілісний майновий комплекс) - об'єкти,  сукупність  активів  яких дає  змогу  провадити  певну  господарську  діяльність.  Цілісними майновими  комплексами  є  підприємства,  а  також  їх  структурні підрозділи  (цехи,  виробництва,  дільниці тощо),  які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з  подальшим складанням  відповідного  балансу  і  можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності;
• бізнес - певна господарська діяльність,  яка провадиться  або планується  для  провадження  з  використанням  активів  цілісного майнового комплексу;
• необ'єктивна оцінка  -  оцінка,  яка  ґрунтується   на   явно неправдивих  вихідних даних,  навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки;
• неякісна (недостовірна)  оцінка   -   оцінка,   проведена   з порушенням  принципів,  методичних  підходів,  методів,  оціночних процедур  та  (або)  на  основі  необґрунтованих   припущень,   що доводиться шляхом рецензування;
• непрофесійна оцінка   -   оцінка,   проведена   з  порушенням кваліфікаційних вимог,  що визначаються законодавством про  оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність;
• подібне майно - майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями  подібне  до  об'єкта  оцінки  і   має   таку   саму інвестиційну привабливість;
• спеціалізоване майно  -  майно,  що,  як  правило,  не  буває самостійним об'єктом продажу на ринку і має  найбільшу  корисність та цінність у складі цілісного майнового комплексу;
• надлишкове майно   -   майно,   що   не   використовується  у господарській діяльності підприємства і максимальна цінність якого досягається внаслідок відчуження;
• знос (знецінення)   -   втрата  вартості  майна  порівняно  з вартістю нового майна.  Знос за ознаками його виникнення поділяють на фізичний,  функціональний та економічний (зовнішній).  Фізичний та функціональний знос може бути таким,  що технічно усувається, і таким,   що   не   усувається,  або  усунення  його  є  економічно недоцільним; 
• фізичний знос - знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об'єкта оцінки;
• функціональний знос  - знос,  зумовлений частковою або повною втратою первісних функціональних (споживчих) характеристик об'єкта оцінки;
• економічний (зовнішній)   знос  -  знос,  зумовлений  впливом соціально-економічних, екологічних та  інших  факторів  на  об'єкт оцінки;
• дата оцінки - дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка майна та визначається його вартість;
• вихідні дані - документи,  в  яких  містяться  характеристики об'єкта оцінки; 
• ідентифікація об'єкта  оцінки  та  пов'язаних  з  ним  прав - встановлення відповідності об'єкта оцінки наявним  вихідним  даним та інформації про нього;
• вартість -  еквівалент  цінності об'єкта оцінки,  виражений у ймовірній сумі грошей;
• ймовірна сума  грошей  -  найбільша  сума  грошей,  яку  може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець;
• поточна вартість  -  вартість,  приведена  у відповідність із цінами  на  дату  оцінки  шляхом  дисконтування  або  використання фактичних цін на дату оцінки;
• ціна -  фактична  сума грошей,  сплачена за об'єкт оцінки або подібне майно;
• ринкова вартість  -  вартість,  за  яку  можливе   відчуження об'єкта  оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу  за умови,  що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;
• строк експозиції - строк,  протягом якого об'єкт оцінки  може бути  виставлений  для  продажу на ринку з метою забезпечення його відчуження за найвищою  ціною  і  тривалість  якого  залежить  від співвідношення попиту та пропонування на подібне майно,  кількості потенційних  покупців,  їх  купівельної  спроможності   та   інших факторів;
• подібна угода  -  цивільно-правова  угода,  предметом  якої є подібне майно і яка має спільні ознаки  з  угодою,  для  укладення якої проводиться оцінка;
• ліквідаційна вартість  - вартість,  яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк,  що є  значно  коротшим  від строку  експозиції подібного майна,  протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;
• вартість заміщення  -  визначена  на  дату   оцінки   поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;
• вартість відтворення  -  визначена  на  дату  оцінки  поточна вартість  витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки;
• залишкова вартість   заміщення   (відтворення)   -   вартість заміщення  (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна  -  з  урахуванням  ринкової  вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав,  пов'язаних із земельною ділянкою);
• вартість ліквідації - вартість,  яку очікується  отримати  за об'єкт   оцінки,   що  вичерпав  корисність  відповідно  до  своїх первісних функцій;
• спеціальна вартість - сума ринкової вартості та  надбавки  до неї,  яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного  покупця  (користувача)  в  об'єкті оцінки;
• інвестиційна вартість  -  вартість,  визначена  з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки;
• вартість у  використанні  -  вартість,   яка   розраховується виходячи  із  сучасних  умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;
• оціночна вартість   -   вартість,   яка    визначається    за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних;
• прямі збитки   -  поточна  вартість  витрат  на  відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості об'єкта  оцінки  без урахування неотриманих майбутніх вигод;
• дійсна вартість   майна  для  цілей  страхування  -  вартість відтворення  (вартість  заміщення)  або  ринкова  вартість  майна, визначені відповідно до умов договору страхування;
• дисконтування - визначення поточної вартості грошового потоку з урахуванням його вартості, яка прогнозується на майбутнє;
• капіталізація -  визначення  вартості   об'єкта   оцінки   на підставі  очікуваного доходу від його використання.  Капіталізація може здійснюватися із застосуванням  ставки  капіталізації  (пряма капіталізація)  або  ставки  дисконту  (непряма  капіталізація  чи дисконтування);
• ставка капіталізації  -  коефіцієнт,  що  застосовується  для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови,  що дохід передбачається незмінним протягом визначеного    періоду   в   майбутньому.   Ставка   капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний  та/або позиковий) і норму його повернення;
• ставка дисконту   -   коефіцієнт,   що   застосовується   для визначення поточної вартості  виходячи  з  грошових  потоків,  які прогнозуються  на  майбутнє,  за  умови їх зміни протягом періодів прогнозування.  Ставка  дисконту  характеризує  норму  доходу   на інвестований  капітал  та  норму його повернення в післяпрогнозний період,  відповідно  до  якої  на  дату   оцінки   покупець   може інвестувати   кошти  у  придбання  об'єкта  оцінки  з  урахуванням компенсації всіх своїх ризиків, пов'язаних з інвестуванням;
• грошовий потік - сума прогнозованих або фактичних  надходжень від діяльності (використання) об'єкта оцінки;
• чистий операційний  дохід  - прогнозована сума надходжень від використання  об'єкта  оцінки  після  вирахування   усіх   витрат, пов'язаних з отриманням цієї суми;
• вартість реверсії    -    вартість    об'єкта   оцінки,   яка прогнозується на період, що настає за прогнозним;
• право контролю   -   повноваження,   отримані    згідно    із законодавством або відповідною угодою,  які впливають на стратегію та/або  дають   змогу   вирішувати   питання   управління   певним підприємством.  Права  контролю  враховуються  під  час проведення оцінки шляхом застосування контрольної  надбавки  або  контрольної знижки;
• контрольна надбавка  -  збільшення  вартості  об'єкта  оцінки через  наявність  більших  прав  контролю  порівняно  з   вартістю об'єктів, які характеризуються правами контролю в меншому обсязі;
• контрольна знижка  -  зменшення вартості об'єкта оцінки через відсутність права контролю  або  їх  меншого  обсягу  порівняно  з вартістю   об'єктів,   які  характеризуються  правами  контролю  в більшому обсязі.

4. Оцінка   майна   проводитися   з   дотриманням   принципів корисності,   попиту   і   пропонування,   заміщення,  очікування, граничної    продуктивності    внеску,    найбільш     ефективного використання.

5. Принцип  корисності  ґрунтується  на  тому,  що  майно має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або  користувача.  Під  корисністю  слід  розуміти здатність майна задовольняти потреби власника  або  користувача  протягом  певного часу.

З метою визначення корисності під час оцінки:

• розглядається корисність  окремого  майна  у  складі  об'єкта оцінки як складова частина корисності об'єкта оцінки в  цілому  та корисність майна як окремого об'єкта оцінки;
• враховується сучасний  стан  використання об'єкта оцінки,  що може  не   відповідати   його   можливому   найбільш   ефективному використанню,  а також випадки,  коли окремі об'єкти оцінки стають тимчасово  зайвими,  використовуються  з  іншою   метою   або   не використовуються;
• прогнозується можливий  вплив  соціально-економічних та інших факторів на зміни в корисності об'єкта оцінки;
• оцінюються витрати на поліпшення об'єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

6. Принцип  попиту  та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту  на  подібне  майно.  Відповідно  до  цього принципу  під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори,  що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

7. Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума,  більша  від мінімальної ціни майна такої ж корисності,  яке продається на ринку.

8. Принцип очікування передбачає,  що вартість об'єкта оцінки визначається   розміром  економічних  вигод,  які  очікуються  від володіння, користування, розпорядження ним.

9. Принцип  внеску  (граничної   продуктивності)   передбачає врахування  впливу  на вартість об'єкта оцінки таких факторів,  як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний  дохід.  Вплив  окремого  фактора  вимірюється як частка вартості об'єкта оцінки або як частка вартості,  на  яку  загальна вартість об'єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

10. Принцип   найбільш  ефективного  використання  полягає  в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта  оцінки  від  його найбільш   ефективного   використання.   Під  найбільш  ефективним використанням розуміється використання майна,  в результаті  якого вартість  об'єкта  оцінки є максимальною.  При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання майна,  які є технічно  можливими, дозволеними та економічно доцільними.

База оцінки та порядок визначення вартості

11. Оцінка  проводиться із застосуванням бази,  що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна.

Вибір бази  оцінки  залежить  від  мети,  з  якою проводиться оцінка майна, його особливостей, а також нормативних вимог.

У разі коли  у  нормативно-правових  актах  з  оцінки  майна, договорі   на   проведення   оцінки   майна  або  ухвалі  суду  не зазначається  вид  вартості,  який  повинен  бути   визначений   у результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

12. Використання  ринкової  вартості  як  бази оцінки під час укладання договору на проведення оцінки  майна  можливе  за  умови відповідності угоди,  у зв'язку з якою проводиться оцінка,  змісту поняття ринкової вартості.  При цьому умови такої угоди не повинні передбачати будь-які додаткові обмеження або вимоги,  що впливають на майбутню економічну вигоду від  використання  покупцем  об'єкта оцінки.

13. Для  визначення  ринкової  вартості враховується найбільш ефективне використання об'єкта оцінки.

14. Визначення ринкової вартості об'єкта  оцінки  можливе  із застосуванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації.

15. Методи  проведення  оцінки,  що  застосовуються  під  час визначення  ринкової  вартості  об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Витрати на  відтворення  (заміщення)  повинні  визначатися на дату оцінки з урахуванням ринкових цін.

Під час прогнозування грошового потоку та  відповідної  норми доходу   повинен   бути   врахований   вплив   ринкових   умов  на функціонування (використання) об'єкта оцінки виходячи  з  принципу його найбільш ефективного використання.

16. Визначення  ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про  ціни  продажу (пропонування)  подібного  майна,  достовірність  якої не викликає сумнівів  у  оцінювача.  У  разі  відсутності  або   недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається,  якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про  ринкову  вартість об'єкта оцінки.

За відсутності   достовірної   інформації  про  ціни  продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки  може  визначатися на  основі  інформації  про  ціни  пропонування  подібного майна з урахуванням відповідних поправок,  які враховують тенденції  зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності     істотного    впливу    зовнішніх    факторів (соціально-економічних, політичних,  екологічних  тощо)  на  ринок подібного  майна,  що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову  вартість,  у звіті   про   оцінку   майна   даються  додаткові  роз'яснення  та застереження.  При цьому оцінювач має право надавати висновок  про ринкову  вартість  об'єкта  оцінки,  що ґрунтується,  зокрема,  на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна  або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

17. У  звіті  про  оцінку  майна  та  у висновку про вартість об'єкта  оцінки  оцінювач  відображає  факт  про   включення   або невключення  до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури,  пов'язані з  визначенням  ринкової  вартості, здійснюються  з  урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість.

Умова щодо визначення ринкової  вартості  з  включенням  суми податку  на  додану вартість зазначається у договорі на проведення оцінки майна.

18. Застосування неринкових видів вартості під час  укладання договору на проведення оцінки майна можливе у разі невідповідності умов угоди,  у зв'язку з якою проводиться оцінка,  хоча б одній  з умов,  яка  висувається  для  визначення  ринкової вартості,  крім випадків, зазначених в абзаці третьому пункту 11 цього Стандарту.

Вибір неринкового виду вартості обґрунтовується у  звіті  про оцінку майна.

19. До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення,  залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у    використанні,   споживча   вартість,   вартість   ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких встановлюється окремими національними стандартами.

20. Неринкові види вартості як база  оцінки  визначаються  за допомогою  методів  та  оціночних  процедур,  які  ґрунтуються  на результатах аналізу корисності або призначення об'єкта  оцінки,  а також  вивченні  впливу  умов  використання або способу відчуження об'єкта оцінки.

21. Для визначення неринкових видів вартості як  бази  оцінки використовується  інформація  про подібне майно в частині,  в якій вона відповідає вимогам,  що висуваються  до  певного  неринкового виду  вартості.  Неринкові види вартості переважно визначаються на основі  інформації  щодо  угод,  які  укладалися  з   умовами   та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка.

22. Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається    із    застосуванням    витратного    підходу     і використовується  для проведення оцінки спеціалізованого майна,  у тому числі для ведення бухгалтерського обліку з  метою  визначення його  справедливої  вартості  згідно  з  положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.  Якщо  умови  угод  щодо  спеціалізованого майна,   для   укладання  яких  проводиться  оцінка,  відповідають вимогам,  що  висуваються  для   визначення   ринкової   вартості, залишкова  вартість  заміщення  (відтворення)  може дорівнювати їх ринковій вартості.

23. Визначення вартості у використанні полягає  у  проведенні оцінки об'єкта оцінки без урахування принципу найбільш ефективного використання.  Вартість у використанні визначається  для  об'єктів оцінки,  щодо  яких  планується  подальше використання специфічним запланованим або існуючим способом.

24. Вартість  ліквідації  розраховується  як   сума   валових доходів,  які очікується отримати від реалізації об'єкта оцінки як єдиного цілого або  його  складових  частин  виходячи  з  принципу найбільш   ефективного  використання  за  вирахуванням  очікуваних витрат,  пов'язаних  з  такою  ліквідацією.   У   разі   коли   за результатами  розрахунків  вартість  ліквідації становить від'ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 гривні.

25. Інвестиційна вартість об'єкта оцінки  використовується  з метою   врахування   умов  угоди,  у  зв'язку  з  укладанням  якої проводиться   оцінка,   в   частині    необхідності    додаткового інвестування  або  виконання  інших вимог,  що потребує додаткових матеріальних витрат.

Інвестиційна вартість  об'єкта  оцінки  у   формі   цілісного майнового  комплексу,  фінансових інтересів визначається переважно за   допомогою   дохідного   підходу   із   застосуванням   методу дисконтування  грошових  потоків,  а об'єкта оцінки у матеріальній формі - шляхом комбінування кількох методичних підходів.

26. Під час визначення інвестиційної  вартості  у  звіті  про оцінку  майна  аналізуються  умови  продажу  (інвестування)  та їх відмінність від типових умов продажу  подібного  майна  на  ринку, вплив  зазначених  умов на формування його вартості,  у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання.

Інформаційними джерелами,  що дають змогу врахувати зазначені умови,  можуть бути бізнес-план,  проектно-кошторисна документація та документи, які підтверджують виконання певних робіт, результати аналізу  впливу  додаткових  умов  інвестування  у процесі продажу об'єкта оцінки тощо.

27. Спеціальна вартість об'єкта оцінки визначається на основі розрахунку  його  ринкової  вартості з подальшим збільшенням її на суму  надбавки,  яка  встановлюється  з   урахуванням   особливого інтересу  потенційного  покупця  або  користувача.  Сума  надбавки повинна бути обґрунтована у звіті  про  оцінку  майна  окремо  від ринкової вартості.

Спеціальна вартість  не  може  застосовуватися під час оцінки об'єкта  застави,  визначення  розміру  відшкодування  збитків  та розміру прямих збитків.

28. У разі продажу майна у строк,  який є значно коротшим від строку експозиції подібного  майна,  переважно  визначається  його ліквідаційна  вартість,  якщо  інше не передбачено законодавством. Для використання ліквідаційної вартості як бази  оцінки  необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об'єкта оцінки,  для якого проводиться оцінка,  типовим для  ринку  умовам продажу   подібного   майна.   Визначення  ліквідаційної  вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних  угод  з  подібним майном.

Одним із   способів   визначення   ліквідаційної  вартості  є застосування  до  визначеної  ринкової  вартості  об'єкта   оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання  попиту  потенційних  покупців  до  придбання об'єкта оцінки.

29. Під  час  встановлення  ліквідаційної  вартості  оцінювач повинен додатково визначити ринкову  вартість  об'єкта  оцінки  та зазначити   у  звіті  про  оцінку  майна  свої  застереження  щодо використання результатів такої оцінки.

30. Ринкова  вартість  та  неринкові   види   вартості,   які визначено  для  цілей  продажу  об'єктів  оцінки,  за вирахуванням витрат,  що супроводжують  продаж,  у  тому  числі  пов'язаних  із сплатою  податку  на  додану вартість,  визнаються чистою вартістю реалізації.

31. Імовірний розмір страхової суми  визначається  на  основі результатів  аналізу  умов  договору  страхування  в  цілому,  для окремого страхового випадку,  групи страхових  випадків,  а  також врахування  особливостей  фізичного  стану  майна,  його поточного використання,  впливу зовнішніх факторів  на  формування  ринкової вартості майна тощо.

Для визначення ймовірної страхової суми можуть використовуватися ринкова вартість або неринкові види вартості.

32. У  разі  виникнення  необхідності  у  визначенні  розміру ймовірного  страхового  відшкодування  оцінка застрахованого майна проводиться  з  урахуванням  умов   страхування   та   дотриманням принципів корисності і заміщення.

Для застрахованого майна,  подібного до майна,  що продається (купується)  на  ринку,  оцінка  розміру   ймовірного   страхового відшкодування  проводиться виходячи з характеристики майна на дату заподіяння  збитків  до   настання   страхового   випадку   шляхом розрахунку прямих збитків.

У разі  коли  страхова  сума  становить певну частку вартості застрахованого об'єкта,  ймовірний розмір страхового відшкодування оцінюється як відповідна частка оцінених прямих збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

33. Оцінка  майна  з  метою  відображення  її  результатів  у бухгалтерському обліку в порядку, встановленому законодавством про бухгалтерський облік, проводиться з урахуванням того, що:

справедлива вартість активу дорівнює його ринковій вартості у разі  можливості  її  визначення  у порядку,  встановленому цим та іншими національними стандартами;

справедлива вартість активу,  який  може  бути  віднесено  до спеціалізованого   майна,   майна   спеціального  призначення  або спеціальної  конструкції,  дорівнює   його   залишковій   вартості заміщення (відтворення);

ліквідаційна вартість    активу    згідно    з    положеннями (стандартами)  бухгалтерського  обліку  дорівнює   його   вартості ліквідації згідно з цим Стандартом;

надлишкові активи   оцінюються   з  урахуванням  принципу  їх найбільш ефективного  використання  із  застосуванням  такої  бази оцінки, як ринкова вартість або вартість ліквідації, з дотриманням відповідних умов, що висуваються до їх визначення.

Результати проведення оцінки  активів для цілей бухгалтерського обліку вважаються їх переоціненою вартістю.

34. Об'єкт  оцінки у разі його застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми податку на додану вартість.

Методичні підходи до оцінки майна та їх основні засади

35. Оцінка  майна  проводиться  із  застосуванням  методичних підходів,  методів оцінки,  які є складовими частинами  методичних підходів   або   є  результатом  комбінування  кількох  методичних підходів, а також оціночних процедур.

36. Оцінювач  застосовує,  як  правило,   кілька   методичних підходів,  що  найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.

37. З  метою  обґрунтування остаточного висновку про вартість об'єкта оцінки результати оцінки, отримані із застосуванням різних методичних підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформаційних джерел на достовірність результатів оцінки.

Неможливість або недоцільність застосування певного методичного   підходу,   пов'язана   з   повною   відсутністю   чи недостовірністю  необхідних  для  цього  вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації,  окремо обґрунтовується  у  звіті  про оцінку майна. Національними стандартами можуть передбачатися також інші випадки обмежень щодо застосування певних методичних підходів для  визначення  ринкової  вартості  та  неринкових видів вартості об'єктів оцінки.

Застереження та  обмеження  щодо   використання   результатів оцінки об'єкта оцінки зазначаються у звіті про оцінку майна.

38. Для  проведення  оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: 

• витратний (майновий - для оцінки об'єктів у  формі  цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);
• дохідний;
• порівняльний.

39. Витратний  підхід  ґрунтується  на  врахуванні  принципів корисності і заміщення.

40. Витратний підхід передбачає визначення поточної  вартості витрат  на  відтворення  або  заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами  витратного  підходу   є   метод   прямого відтворення та метод заміщення.

Метод прямого   відтворення  полягає  у  визначенні  вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Метод заміщення полягає у  визначенні  вартості  заміщення  з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

За допомогою   методів   прямого   відтворення  та  заміщення визначається залишкова вартість заміщення (відтворення).

Особливості застосування  майнового  підходу   встановлюються відповідними  національними  стандартами  щодо  оцінки  об'єктів у формі  цілісних  майнових  комплексів  та   у   формі   фінансових інтересів.

41. Під  час  застосування  методу  прямого  відтворення  або методу заміщення використовуються вихідні дані про об'єкт  оцінки, інформація   про  відтворення  або  заміщення  об'єкта  оцінки  чи подібного  майна  в   сучасних   цінах   або   середньостатистичні показники, які узагальнюють умови його відтворення або заміщення в сучасних цінах.

42. Дохідний  підхід  базується   на   врахуванні   принципів найбільш  ефективного  використання  та очікування,  відповідно до яких вартість об'єкта  оцінки  визначається  як  поточна  вартість очікуваних  доходів  від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

Основними методами дохідного підходу  є  пряма  капіталізація доходу  та  непряма  капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку).  Вибір методів оцінки при цьому  залежить  від  наявності інформації    щодо    очікуваних   (прогнозованих)   доходів   від використання  об'єкта  оцінки,  стабільності  їх  отримання,  мети оцінки, а також виду вартості, що підлягає визначенню. 

За допомогою  дохідного підходу визначається ринкова вартість та  інвестиційна  вартість,  а  також  інші  види  вартості,   які ґрунтуються на принципі корисності, зокрема ліквідаційна вартість, вартість ліквідації тощо.

43. Інформаційними  джерелами  для   застосування   дохідного підходу  є  відомості  про  фактичні  та (або) очікувані доходи та витрати об'єкта оцінки або подібного майна.  Оцінювач прогнозує та обґрунтовує  обсяги  доходів  та витрат від сучасного використання об'єкта оцінки, якщо воно є найбільш ефективним, або від можливого найбільш  ефективного  використання,  якщо  воно відрізняється від існуючого використання.

44. Метод прямої капіталізації доходу застосовується у  разі, коли  прогнозується  постійний  за величиною та рівний у проміжках періоду прогнозування чистий операційний дохід, отримання якого не обмежується  у  часі.  Капіталізація  чистого  операційного доходу здійснюється шляхом ділення його на ставку капіталізації.

Метод непрямої капіталізації доходу  (дисконтування  грошових потоків)  застосовується у разі,  коли прогнозовані грошові потоки від використання  об'єкта  оцінки  є  неоднаковими  за  величиною, непостійними  протягом  визначеного періоду прогнозування або якщо отримання їх обмежується у часі.  Прогнозовані грошові  потоки,  у тому   числі   вартість   реверсії,  підлягають  дисконтуванню  із застосуванням ставки дисконту для отримання їх поточної вартості.

45. Ставка  капіталізації  та  ставка  дисконту  визначаються шляхом  аналізу  інформації  про доходи від використання подібного майна та  його  ринкові  ціни  або  шляхом  порівняльного  аналізу дохідності  інвестування в альтернативні об'єкти (депозити,  цінні папери, майно тощо).

46. Для оцінки об'єктів незавершеного будівництва,  земельних ділянок під забудовою,  їх поліпшень,  окремих складових цілісного майнового комплексу може застосовуватися метод залишку.  Цей метод ґрунтується    на    врахуванні    принципу    внеску   (граничної продуктивності)  і  є  результатом  комбінування   витратного   та дохідного підходів.

47. Порівняльний  підхід  ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз  цін  продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між  об'єктами  порівняння  та  об'єктом оцінки.

48. Для   визначення   ринкової  вартості  об'єкта  оцінки  у матеріальній  формі   із   застосуванням   порівняльного   підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям:

• умови угод   купівлі-продажу   або  умови  пропонування  щодо укладення таких угод не відрізняються від умов,  які  відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості;
• продаж подібного  майна  відбувся  з дотриманням типових умов оплати;
• умови на ринку подібного майна,  що визначали формування  цін продажу або пропонування,  на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані.

49. Основними   елементами   порівняння   є    характеристики подібного   майна   за  місцем  його  розташування,  фізичними  та функціональними  ознаками,  умовами  продажу   тощо.   Коригування вартості   подібного   майна  здійснюється  шляхом  додавання  або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта  (відсотка) до  ціни  продажу  (пропонування)  зазначеного майна або шляхом їх комбінування.

Загальні вимоги до проведення незалежної  оцінки майна

50. Проведенню  незалежної  оцінки  майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється:

• ознайомлення з об'єктом оцінки,  характерними умовами  угоди, для укладення якої проводиться оцінка; 
• визначення бази оцінки;
• подання замовнику  пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки. 

51. Незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:

• укладення договору на проведення оцінки;
• ознайомлення з  об'єктом  оцінки,  збирання   та   оброблення вихідних  даних  та  іншої  інформації,  необхідної для проведення оцінки;
• ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих   обмежень  та  застережень,  які  можуть  супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів;
• вибір необхідних методичних підходів,  методів  та  оціночних процедур,  що  найбільш  повно відповідають меті оцінки та обраній базі,  визначеним  у  договорі  на  проведення   оцінки,   та   їх застосування;
• узгодження результатів  оцінки,  отриманих  із  застосуванням різних методичних підходів;
• складання звіту про оцінку майна  та  висновку  про  вартість об'єкта оцінки на дату оцінки;
• доопрацювання (актуалізація)  звіту  та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

52. Оцінювач самостійно здійснює пошук  інформаційних  джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором),  їх  аналіз  та  виклад  обґрунтованих висновків.   При   цьому   оцінювач   повинен  проаналізувати  всі інформаційні джерела,  пов'язані з об'єктом оцінки,  тенденції  на ринку подібного майна,  інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу  істотну  інформацію.  У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку  майна  зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

53. Залежно від обраних методичних підходів та методів оцінки оцінювач повинен:

• зібрати та проаналізувати всі істотні  відомості  про  об'єкт оцінки,  зокрема вихідні дані про його правовий статус,  відомості про склад,  технічні та інші характеристики,  інформацію про  стан ринку  стосовно  об'єкта оцінки та подібного майна,  відомості про економічні характеристики об'єкта оцінки (прогнозовані та фактичні доходи і витрати від використання об'єкта оцінки, у тому числі від його найбільш ефективного використання та існуючого використання);
• проаналізувати існуючий  стан  використання об'єкта оцінки та визначити умови його найбільш ефективного використання;
• зібрати необхідну   інформацію   для   обґрунтування   ставки капіталізації та (або) ставки дисконту;
• визначити правові  обмеження щодо об'єкта оцінки та врахувати їх вплив на вартість об'єкта оцінки;
• обґрунтувати застосування  методичних  підходів,  методів  та оціночних  процедур,  у  разі  потреби  - застосування спеціальних методів  оцінки  та  оціночних  процедур   (комбінування   кількох методичних підходів або методів).

54. Зібрані   оцінювачем  вихідні  дані  та  інша  інформація повинні відображатися у звіті про оцінку  майна  з  посиланням  на джерело  їх  отримання  та  у  додатках  до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами  договору  на  проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства.

55. Оцінювачі   та   суб'єкти   оціночної  діяльності  несуть відповідальність за  недостовірну  чи  необ'єктивну  оцінку  майна згідно із законодавством.

Особи, що  надають  недостовірні  вихідні дані,  використання яких під час оцінки призвело до  надання  необ'єктивного  висновку про    вартість   майна,   несуть   відповідальність   згідно   із законодавством.

Загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна

56. Звіт  про  оцінку  майна  може  складатися  у повній чи у стислій формі.

Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити:

• опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати;
• дату оцінки  та  дату  завершення  складення звіту,  а у разі потреби  -  строк  дії  звіту  та  висновку  про  вартість   майна відповідно до вимог законодавства;
• мету проведення  оцінки  та  обґрунтування вибору відповідної бази оцінки;
• перелік нормативно-правових   актів,   відповідно   до   яких проводиться оцінка;
• перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
• виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;
• опис та  аналіз  зібраних  і  використаних  вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;
• висновки щодо  аналізу  існуючого  використання  та  найбільш ефективного використання об'єкта оцінки;
• виклад змісту  застосованих  методичних підходів,  методів та оціночних процедур,  а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна;
• письмову заяву  оцінювача  про  якість  використаних вихідних даних та іншої інформації,  особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості   особистого   огляду   -   відповідні  пояснення  та обґрунтування   застережень   і   припущень   щодо    використання результатів  оцінки),  дотримання  національних  стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення,   інші   заяви,   що  є  важливими  для  підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і  висновку  про  його вартість;
• висновок про вартість майна;
• додатки з  копіями  всіх  вихідних  даних,  а  також  у  разі потреби -   інші   інформаційні   джерела,   які   роз'яснюють   і підтверджують припущення та розрахунки.

57. Звіт  про  оцінку  майна  дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об'єкта оцінки на нову   дату   оцінки,   а   також  в  інших  випадках,  визначених відповідними національними стандартами.

У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі, повинні зазначатися  етапи  проведення незалежної оцінки майна,  здійснені оціночні процедури,  міститися  висновок  про  вартість,  а  також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація.

У звіті про оцінку майна,  складеному у стислій формі з метою доопрацювання  (актуалізації)  оцінки  на   нову   дату,   повинні зазначатися: 

• дата оцінки  та  дата  завершення  складення звіту,  а у разі потреби  -  строк  дії  звіту  та  висновку  про  вартість   майна відповідно до вимог законодавства;
• мета проведення  оцінки та перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
• перелік нормативно-правових   актів,   відповідно   до   яких проводиться оцінка;
• додаткові відомості   про   зібрані  і  використані  під  час доопрацювання  (актуалізації)  оцінки   вихідні   дані   та   інша інформація про об'єкт оцінки, які можуть вплинути на достовірність та об'єктивність оцінки майна, проведеної на нову дату;
• висновки про  існуюче  та  найбільш  ефективне   використання об'єкта оцінки, їх зміну порівняно з попередньою датою оцінки;
• зміст використаних методичних підходів,  методів та оціночних процедур,  у разі потреби - з наведенням необхідних розрахунків, а також змісту відповідних застережень і припущень;
• висновок про вартість майна;
• додатки з  вихідними  даними  та  іншою інформацією,  що були використані в процесі проведення оцінки.

Відповідними національними стандартами  можуть  передбачатися додаткові вимоги до змісту звіту про оцінку майна у стислій формі.

Не дозволяється  складення  у  стислій формі звіту про оцінку майна  у  разі  проведення  незалежної  оцінки  цілісних  майнових комплексів,  часток  (паїв,  акцій)  або  повторного доопрацювання (актуалізації)   оцінки    майна.    Відповідними    національними стандартами можуть визначатися інші випадки,  коли складення звіту про оцінку майна у стислій формі забороняється.

58. Доопрацювання   (актуалізація)    оцінки    майна    може здійснюватися  у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна,  встановленого законодавством, або на   вимогу   замовника   оцінки,  коли  істотних  змін  в  умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки,  а  також  стані ринку  подібного  майна  від  дати  оцінки до дати оцінки,  на яку передбачається   здійснення   доопрацювання   (актуалізація),   не відбулося.

Доопрацювання (актуалізацію)  оцінки  майна  та  з цією метою складення у стислій формі звіту про оцінку майна здійснює оцінювач та суб'єкт оціночної діяльності,  які складали у повній формі звіт про оцінку цього майна.  У цьому разі попередній звіт  про  оцінку майна,  складений  у  повній  формі,  розглядається  як невід'ємна частина звіту про оцінку майна у стислій формі.

З метою доопрацювання  (актуалізації)  оцінки  із  замовником укладається  новий  договір  на  виконання  робіт  з доопрацювання (актуалізації) оцінки майна, якщо можливість її проведення не була передбачена у договорі на проведення оцінки майна.

59. Звіт  про  оцінку  майна  підписується  оцінювачами,  які безпосередньо проводили оцінку майна,  і скріплюється печаткою  та підписом   керівника  суб'єкта  оціночної  діяльності  -  суб'єкта господарювання.  Документи та інші інформаційні матеріали, зібрані оцінювачами в процесі проведення оцінки майна, разом із звітом про оцінку майна зберігаються в архіві суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта  господарювання  не  менше ніж п'ять років,  якщо інше не встановлено договором на проведення оцінки майна.

60. Висновок про вартість  майна  повинен  містити  відомості про:

• замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна;
• назву об'єкта оцінки та його коротку характеристику;
• мету і дату оцінки;
• вид вартості, що визначався;
• використані методичні підходи;
• величину вартості, отриману в результаті оцінки.

У разі потреби оцінювач має право відобразити у висновку свої припущення та застереження щодо використання результатів оцінки.

Висновок підписується    оцінювачем    (оцінювачами),    який безпосередньо  проводив  оцінку майна,  і скріплюється печаткою та підписом  керівника  суб'єкта  оціночної  діяльності  -   суб'єкта господарювання.  Законодавством  можуть бути встановлені додаткові вимоги до оформлення висновку про вартість об'єкта оцінки.

61. Звіт про оцінку майна, додатки до нього готуються не менш як  у  двох примірниках,  один з яких зберігається в оцінювача,  а інші видаються замовнику після реєстрації в книзі  обліку  виданих документів.

Загальні вимоги до рецензування звіту про оцінку майна

62. Рецензування  звіту  про  оцінку  майна  здійснюється  на вимогу  особи,  яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень,  у тому числі на вимогу  замовників  (платників) оцінки   майна,  органів  державної  влади  та  органів  місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному  розгляді оцінки майна,  а також за власною ініціативою суб'єкта   оціночної   діяльності.   Підставою   для    проведення рецензування  є письмовий запит до осіб,  які відповідно до Закону України "Про оцінку майна,  майнових прав та  професійну  оціночну діяльність в  Україні" мають   право   здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (далі - рецензенти).

63. Рецензування  полягає   у   неупередженому   об'єктивному розгляді  оцінки  майна особою,  яка не має особистої матеріальної або іншої заінтересованості в результатах такої оцінки, відповідно до напряму та спеціалізації її кваліфікаційного свідоцтва.

64. За  результатами  своєї роботи рецензент готує рецензію у письмовій  формі,  яку  скріплює  підписом.  Рецензія  не  повинна містити  власного  висновку про вартість об'єкта оцінки.  Будь-які судження про вартість об'єкта оцінки,  виражені у грошовій  формі, можуть відображатися рецензентом виключно у формі звіту про оцінку майна,  складеному у повній формі відповідно до вимог національних стандартів.

Якщо у  письмовому запиті про необхідність рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна)  встановлюється  вимога  щодо надання   висновку   про  вартість  об'єкта  оцінки,  така  вимога задовольняється   шляхом   проведення   оцінки   майна.   У   разі рецензування  звіту  про   оцінку майна оцінювачем,  який працює в органі державної  влади  або  органі  місцевого  самоврядування  - суб'єктах  оціночної діяльності,  вимога щодо надання висновку про вартість майна задовольняється шляхом організаційного забезпечення проведення незалежної    оцінки    майна    суб'єктом    оціночної діяльності -  суб'єктом  господарювання.  У такому разі особи,  що вимагають   проведення   незалежної   оцінки   майна   в   процесі рецензування, забезпечують укладення договору на проведення оцінки майна в порядку, визначеному законодавством.

65. У рецензії повинні зазначатися:

• підстави проведення рецензування;
• повна назва   звіту   про   оцінку  майна,  що  був  об'єктом рецензування,  відомості про його виконавців,  їх кваліфікацію  та висновок  про  можливість  проведення  зазначеними  особами оцінки майна  відповідно  до  правових  вимог   провадження   професійної оціночної діяльності;
• строк проведення рецензування і дата підписання рецензії;
• висновок про  обґрунтованість  вибору  виду  вартості  та  її відповідність вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна;
• висновок про  зібрані  виконавцем  звіту  про  оцінку   майна вихідні  дані  та  іншу  інформацію  (їх повнота,  достатність для проведення оцінки майна та розкриття у звіті);
• висновок про відповідність і  правильність  застосування  під час  проведення  оцінки методичних підходів,  методів та оціночних процедур  з  урахуванням  мети  і  бази  оцінки,   обґрунтованість використаних припущень;
• загальний висновок про достовірність оцінки майна.

66. Рецензія  може містити перелік аргументованих рецензентом зауважень до звіту про оцінку майна, у тому числі застереження про можливість впливу цих зауважень на достовірність оцінки майна.

У процесі  рецензування  рецензент  не повинен брати до уваги будь-яку додаткову інформацію про об'єкт оцінки або подібне майно, що виникла після дати складення звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна до дати підписання рецензії.

67. Рецензія повинна містити висновок про відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та про можливість його  використання  з  відповідною  метою,  у   тому   числі   про достовірність   оцінки   майна.   Звіт  класифікується  за  такими ознаками:

• звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів  з оцінки майна;
• звіт у  цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна,  але  має  незначні  недоліки,  що  не  вплинули  на достовірність оцінки;
• звіт не  повною  мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки  майна  і  має  значні  недоліки,  що  вплинули  на достовірність   оцінки,   але   може  використовуватися  з  метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків;
• звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна,   є  неякісним  та  (або)  непрофесійним  і  не  може  бути використаний.