Однак законодавство України не всіх, хто отримує незаконну винагороду, визнає хабарниками (злочинцями). А отже і не всі будуть нести відповідальність.

Уявімо випадок. Дві особи. Дають обом, беруть обидва, і той і той надає за винагороду якусь послугу. Але один – хабарник (читай злочинець), а інший – ні; перший буде покараний ув'язненням, другий залишиться на волі.

Так кого ж кримінальний закон відносить до хабарників?

Без сумніву, це питання є одним з найголовніших при кримінально-правовому аналізі. Про винуватість і мотиви хабарництва, характеристику особистості та інші обставини справи можна вести розмову тільки у разі, якщо згідно із законом встановлений суб’єкт хабарництва.

Необхідно зважити на те, що хабарництво завжди вчиняється кількома особами і воно не може бути вчинене одноособово. У вчиненні хабарництва беруть участь принаймні двоє: той, хто бере, і той, хто дає хабара. У деяких випадках у хабарництві беруть участь і посередники (співучасники).

Найпоширенішими в Україні проявами хабарництва є одержання хабара і давання хабара.

В першому випадку суб'єктом злочину може бути лише службова особа (в другому – як службова, так і приватна).

Загальне поняття службової особи дано у п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України. Такими можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, підприємствах приватної чи колективної форм власності (у т.ч. спільних, кооперативних та інших підприємствах) тощо.

Виходячи з визначення службовими особами є:

1. особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування – представники влади;
2. особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції на державних підприємствах, в установах і організаціях, підприємствах приватної чи колективної форм власності (у т.ч. спільних, кооперативних та інших підприємствах) або особи, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності;
3. особи, які виконують адміністративно-господарські обов’язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.
4. особи, які тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків.

Представник влади як особлива категорія службових осіб, наділений у межах своїх повноважень правом віддавати іншим особам (як фізичним, так і юридичним) обов’язкові для виконання накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, а й поза ним, тобто з приводу поводження, вчинків та діянь громадян, які не є їх підлеглими.

Загальнообов’язковість виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування заходів примусового характеру (штраф, затримання, припинення діяльності юридичної особи та ін.)

До представників влади належать:

1. народні депутати;
2. представники органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування всіх рівнів;
3. працівники судових та адміністративних органів (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські й податкові інспектори та ін.).

Не можуть бути віднесені до представників влади технічні співробітники адміністративних органів (водії транспортних засобів, друкарки, консультанти та ін.). Зазначені особи не є представниками влади, оскільки вони не наділені організаційно-розпорядчими функціями.

Особами, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності, є особи, що в силу покладених на них службових обов’язків керують роботою інших осіб або в силу тих самих обов’язків і повноважень займаються організацією інших підлеглих їм по службі чи роботі осіб.

Працівник будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, який має в силу штатного розкладу в своєму підпорядкуванні інших осіб (незалежно від їхнього числа) і який виконує організаційно-розпорядчі функції, є службовою особою і, отже, за наявності відповідних ознак вчиненого може нести відповідальність за одержання хабара.

До числа цих осіб можуть належати:

1. керівники (власники, засновники та співзасновники) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
2. особи, які очолюють окремі підрозділи, ланки, структурні одиниці таких підприємств, установ, організацій.

До осіб, які виконують адміністративно-господарські обов’язки, мають бути віднесені:

а) службовці підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, наділені в силу своїх службових обов’язків та функцій правом розпорядження матеріальними цінностями;
б) особи, які відають обліком, контролем за їх використанням і ведуть облік виконаної роботи.

До числа таких осіб мають бути віднесені:

завгоспи,
завідувачі складськими приміщеннями,
бухгалтери,
ревізори.

Службовими особами є також особи, які тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Таке тимчасове виконання зазначених функціональних обов’язків може мати місце при тимчасовій заміні осіб, які перебувають на лікарняному, у відпустці, або звільнених з посади за відповідним наказом, розпорядженням.

Обов’язки службової особи можуть виконуватись і за спеціальним повноваженням. Це ще має місце на практиці у випадку, коли працівнику, який не є службовою особою, доручають (наказом, розпорядженням, постановою тощо) виконання будь-яких посадових обов’язків, покладаючи на нього виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (обов’язків).

Не вважаються службовими особами рядові працівники, які за своєю посадою виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (друкарка, технічний секретар, провідник вагонів на залізниці, шофер, охоронець).

Громадянин-суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний службовою особою, а значить і суб'єктом одержання хабара, лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання вказаних у п 1 примітки до ст. 364 обов'язків. А це можливо у випадку, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності. За таких обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо). Зазначене не поширюється на випадки, коли сприяння громадянину-суб'єкту підприємницької діяльності здійснюється на умовах цивільно-правового договору підряду, а не трудового договору.

Власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватись керівництво самим собою чи своїм власним майном.

Отже, хабарником* в Україні визнається особа, яка обіймає керівну (службову) посаду (має підлеглих) та наділена владними повноваженнями (виконує службові функції). При цьому не має значення, чи працює така особа в державному або приватному секторі. Всі інші (рядові) працівники хабарниками не є.

*В даній статті під хабарником розуміється особа, яка одержує хабар.