Із соціальної аномалії він поступово перетворюється в загальноприйняте правило поведінки, у норму життя. Платити доводиться за все чи майже все, що так чи інакше пов’язане з державним регулюванням суспільних відносин.

В підтвердження розповсюдженості цього явища доцільно навести деякі статистичні дані. Так, наприклад, за інформацією вітчизняних ЗМІ за давання хабара на автошляхах України за I кв. 2008 р. були затримані 542 водія. Відносно 34 водіїв за давання хабара працівникам ДАІ, прокуратурами різних областей були порушені кримінальні справи.

Сьогодні, законодавчо так і не дано визначення поняттю “хабар”. Це ускладнює процес розкриття таких злочинів як одержання хабара, давання хабара та провокація хабара. Адже в практичній діяльності працівникам правоохоронних органів доводиться користуватися науковим тлумаченням поняття хабар, що породжує помилки при кваліфікації даних злочинів. В такій ситуації хабар можна вгледіти там, де його немає. В результаті до кримінальної відповідальності може бути притягнута невинна особа. А враховуючи, що дані злочини (окрім провокації хабара) належать до тяжких і передбачають покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, ціна такої помилки може стати занадто високою. І відповідно навпаки, винна особа може уникнути справедливого покарання.

Крім того, можна припустити випадки подвійного тлумачення предмету хабара. Наприклад, один слідчий вважає переданий предмет хабарем, інший – не вважає. Від цього напряму залежить чи є злочин і відповідальність за нього, чи немає.

Досить цікавим є розвиток самого поняття “хабар”. Так, Даль під “хабаром” (рос. взятка ж.) розуміє побори, приношення, дарунки, гостинці, принесення, могорич, плата або подарунок посадовій особі, з метою запобігання незручностей, або підкуп його на незаконну справу [1].

В юридичній літературі хабар визначається як незаконна винагорода матеріального характеру. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги, переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем, але не хабар. В цьому випадку застосовується інша стаття кримінального кодексу.

Кримінальне законодавство України стосовно предмету хабара застосовує поняття «в будь-якому вигляді». Якщо буквально тлумачити це словосполучення, то будь-яку річ, будь-яку дію можна «підвести» під хабар. Інших визначень закон не надає.

Доречі, питання вартості предмету хабара законодавством взагалі не враховується. На сьогодняшній день розмір хабара не впливає на кваліфікацію. Іншими словами, якого б розміру не був хабар (хоч 1 гривня) відповідальність за його одержання – позбавлення волі на строк від 2 до 5 років або штраф у розмірі 12750 – 25500 грн., за давання – обмеження волі на строк від 2 до 5 років або штраф у розмірі 3400 – 8500 грн. При цьому і слідство, і суд обмежуються посиланням на те, що закон не встановлює нижню межу розміру хабара, тоді як здоровий глузд підказує, що в таких випадках слід згадати про малозначність діяння.

О. Я. Свєтлов наводить, мабуть, унікальний приклад, коли за спробу дачі хабара в сумі 3 (три!!!) карбованці до одного року виправних робіт був засуджений громадянин М., який торгував вином на розлив. Його викрив у цьому контролер, якому громадянин М. і намагався дати згаданий “хабар” [2].

Отже, на сьогодні поняття предмету хабара законодавчо не визначено. Україна дозволяє правоохоронним органам на власний розсуд визначати в якому випадку є хабар (а відповідно і злочин), а в якому немає. Кого карати за хабарництво, а кого ні. Такий підхід породжує зловживання з боку окремих посадовців і лише поглиблює корупцію в країні. Ситуація, при якій особа, уповноважена державою на боротьбу із хабарництвом, за певних обставин сама може стати хабарником, є неприпустимою.

Використані джерела:
1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – Т. 1 – 1991.
2. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. – К.; Наукова думка, 1978.