МВС и Генпрокуратура затримали голову Броварської райдержадміністрації Миколу Діденко, в.о. начальника управління земельних ресурсів РДА, його замісників й двох помічників, які намагалися отримати хабар в розмірі 42 млн. доларів США.

Ні для кого не таємниця, що хабарництво є досить актуальною проблемою нашої держави. Це явище обговорюють в пресі, про нього розмірковують сидячи на кухнях, його лають у громадському транспорті, про боротьбу з ним можновладці щотижня заявляють з високих трибун. Але воно існувало, існує і мабуть буде існувати ще досить довго.

То що ж воно таке це хабарництво? I чи дійсно воно невиліковне.

Як свідчать статистичні дані, найбільше хабарництво розповсюджено у сфері проведення тендерів на предмет закупівель за бюджетні кошти, а також значною мірою охоплює органи з дозвільною, регулятивною та контрольною функціями у сфері підприємництва. По деяким даним 40 % підприємців в усьому світі змушені давати хабара. Крім того, земельні відносини і купівля-продаж нерухомості, освіта й охорона здоров’я також не оминули цього явища.

Так, органами внутрішніх справ і прокуратури в 2008 році викрито 1380 злочинів по статті хабарництво. З них 1335 – економічні, зокрема 1090 (81,6%) – давання хабара і 245 (18,4%) – отримання хабара.

Цього року значно виросли суми хабарів. Злочинів з сумою більше 10 тис гривень – 243 (минулого року за той же період - 120). Сума більше 30 тис гривень виходила в 85 (у 2007 році – в 34) випадках. У 35 випадках була потрібна сума більше 50 тис. гривень.

З початку року в хабарництві викрито 679 чоловік, зокрема 128 – службовців органів влади і управління, 149 – контролюючих органів. Серед них – 27 працівників ДПА України, 28 – МНС України. До 7,3% виросла частка розкритих злочинів у сфері хабарництва в загальній кількості зареєстрованих в економіці злочинів. Загальна сума отриманих хабарів складає 17,8 млн. гривень (у 2007 році вона склала 5,1 млн. гривень).

За даними МВС, до суду направлені справи по 885 злочинах у сфері хабарництва.

Щоб уявити масштаби хабарництва необов’язково занурюватися у офіційні статистичні звіти. Достатньо переглянути шпальти газет, скажімо, за жовтень, листопад і грудень 2008 р. Там ми побачимо досить цікаву картину:

16.10.2008 р. - В Луганській обл. за отримання хабара в 90 тис. грн затриманий головний архітектор Славяносербського району;

22.10.2008 р. - В Харківській обл. затримали голову селищної ради та його водія. Вони вимагали та отримали від харків’янина 450 тисяч гривень за 50 соток землі.

23.10.2008 р. - На Полтавщині голова сільради Кобеляцького району вимагав 350 тис. грн. хабара.

29.10.2008 р. - В Житомирській області порушена кримінальна справа стосовно голови однієї з сільрад Коростишевського району, який вимагав і отримав 100 тис. грн. хабара від представника приватного підприємства за сприяння у виділенні земельної ділянки площею 8 га під будівництво.

31.10.2008 р. - В Донецькій обл. затримали міського голову й його замісника одного з міст Донецької області. Посадові особи, за попередньою змовою, вимагали хабар в сумі 11,5 тис. доларів США від громадянина С.

8.11.2008 р. - У Львові затриманий податківець, який вимагав 20 тис. доларів хабара.

І таке інше. Доречі за рік мені не зустрілося жодної статті, де б зазначалося, що порушені кримінальні справи доведені до суду, або, що по якій-небудь справі винесений бодай-якійсь вирок.

Теж саме зазначає й міліцейська статистика. Відповідно до неї до суду направляється близько половини справ про хабарництво, а засуджуються по ним 20-25% осіб з числа притягнутих до кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що хабарництво як явище існувало завжди. Воно глибоко вкоренилося у свідомості людства. Ще у Давній Індії Каутилья зазначав, що «… як неможливо не спробувати смак меду чи отрути, якщо вони знаходяться в тебе на кінчику язика, так само для урядовця неможливо не відкусити хоча б небагато від царських доходів. Як про рибу, що пливе під водою, не можна сказати, що вона п’є воду, так і про урядовця не можна сказати, що він бере собі гроші. Можна встановити рух пташок, які летять високо в небі, але неможливо встановити приховані цілі дій урядовців».

А, наприклад, Конфуцій вважав, що турбота та доброта є головними чеснотами, особливо турбота про свою сім’ю. Водночас він попереджав, що занадто буквальне дотримання цих чеснот може стати причиною зловживань чиновників, оскільки вони, приймаючи рішення, будуть віддавати перевагу своїм сім’ям [1].

У Старому Заповіті зазначено, що Мойсею було дано пораду Господом призначати службовцями та суддями тих, хто ненавидить нечесні прибутки. Пізніше Мойсей проповідував категоричне заперечення прийняття подарунків, тому що вони “засліплюють очі” та призводять до несправедливості.

У Корані існує спеціальна заборона давати-брати хабарі. Вислів Пророка Мухамеда застерігає, що Аллах прокляне всіх, хто платить та бере хабарі, а також і того, хто сприяв цьому [1].

Будда визнавав, що коли правитель, керуючи державою, шукає вигоди, то це, врешті-решт, призведе до того, що буде перекручена сутність суспільних відносин, ігноруватимуться принципи справедливості. Хабарництво обумовлює не тільки прийняття нечесних рішень, а й те, що високі державні посади обіймають негідні люди. І сьогодні знаходять своє підтвердження слова Будди “… несправедливі чиновники - це злодії, які крадуть щастя народу … вони обдурюють і правителя, і народ, таким чином стаючи причиною всіх бід нації” [2].

В окремих країнах у певний період їх розвитку хабарництво набуло характеру епідемії. Зокрема, хабарництво згадується в російських літописах XIII століття. Перше законодавче обмеження корупційних дій належить Івану ІІІ. А його онук Іван Грозний уперше ввів страту як покарання за надмірність. Князя ж Олександра Меньшикова, який був фаворитом російського царя Петра І, а пізніше - під час царювання Катерини І - фактично керував державою, вважають одним з основоположників корупції на державному рівні. Саме О. Меньшиков своєю масштабною діяльністю з вимагання та одержання хабарів, розкрадання казенного майна та через інші зловживання глибоко і міцно вкорінював у російське суспільство ідею, що політичною владою можна користуватися для власного незаконного збагачення.

Шкода від хабарництва очевидна. Воно підриває демократичні інститути нашої держави, їх авторитет, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує діяльність, негативно впливає на їх моральний стан і суспільство в цілому, загрожує процесам реформування економіки та становлення української державності.

Хабарництво породжує уявлення про можливості досягнення результату в «пільговий» спосіб шляхом банального підкупу службової особи. Такий стан речей вселяє у пересічного громадянина відчуття соціальної несправедливості, незахищеності, другорядності, закладає нерівність при реалізації прав та законних інтересів, підриває довіру до влади і держави.

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності (приховуваності). Цей злочин надзвичайно важко розкрити, адже всі сторони у виграші. Хабародавець “купує” певне право, оплачує послугу, в якій зацікавлений, а хабароодержувач надає цю послугу, за що й отримує певну винагороду. Обидва мовчать про цю «оборудку» і жодних претензій один до одного не висувають. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %.

То чи можливо побороти це явище? Вочевидь можливо. Питання лише в тому, які методи для цього обрати.

Багато хто висловлюється за посилення покарання. Мовляв злочин перестануть скоювати з остраху більш серйозного покарання. Якщо збільшити до максимального терміни ув’язнення, потенційний хабарник десять разів подумає, перш ніж брати (або давати) хабар. Така точка зору має право на існування.

Можна почути думки, що на викорінення хабарництва значною мірою може вплинути невідворотність покарання. Тобто, треба позбавити злочинця відчуття безкарності. Особа, яка скоює злочин, повинна розуміти, що навіть при тих санкціях Кримінального кодексу, які існують сьогодні, її буде покарано не дивлячись ні на що. Приймається й ця думка.

Але особисто мені здається, що хабарництво зникне, якщо зникнуть умови, які його породжують. З поліпшенням рівня життя нашого суспільства поступово підвищуватиметься і рівень громадської свідомості. Адже за класиком «бытие определяет сознание», а не навпаки.

Нажаль на це може піти багато часу.

Використані джерела:
1. Омельченко С. Корупція з точки зору різних культур світу // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 3. - С. 36, 54-57.
2. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. - Т. 25. // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними: Міжвід. наук. зб. Розд. 2. - К., 2001.